«До Марії топ-топ-топ, щоб її побачити, бо Марія Матір Бога є, їй людство шану віддає» – з такою дитячою пісенькою 13 років тому я вперше вирушила в паломництво до Матері Божої Фатімської до Довбиша. Шлях в 30 км тоді був невідчутний в силу дитячого запалу, нових знайомств та розваг, легкості думок та невимушеністі намірів. Чого не скажеш про цьогорічний шлях до Матері Божої Бердичівської… Рушійною силою паломництва для мене стало гасло «Покликані до святості». Що таке святість, як її осягнути і стати прикладом, як передати наступному поколінню – на ці та з десяток інших запитань я приготувала місце для роздумів над відповідями, і з постановою якнайглибше духовно пережити цей шлях, а також з намірами, що їх складу перед образом Святої Матері, рушила в дорогу.
Головним страхом було дати верх фізичній втомі над духовними роздумами і втратити зосередженість, а то й взагалі здатися. І такі думки вже почали закрадатися, коли тільки на виході з Житомира електронний годинник привітав мене з виконаною денною нормою пройдених кроків. Йдуть діти, йдуть старші люди, взявшись за руки йдуть пари, йде компанія друзів, біжить собака – дух підбадьорює. Кожен зі своїми особистими намірами, але із спільною метою – стати святим, тому що це є найвищим щаблем кар’єри християнина. Отець Милослав проголосив чудову конференцію про дар святості. Як легко сприймаються ці настанови, поки йдеш в колоні паломників, і як важко їх виконати, коли повертаєшся назад в оточення маси викривлених цінностей. Неймовірне плодюче слово скерував представник Домашньої Церкви про святість в сім’ї, якої так бракує християнським родинам в матеріалістично обважнілому світі. Отримавши відповіді на більшість своїх запитань, в голову засіли ще більше суперечностей, на які потрібен час, аби мудро прийняти рішення і вибудувати ідеал родини, осягнення якого потребуватиме чимало зусиль.
На жаль, над ніким німб так і не засвітився, але горіли очі і палало серце, тому пішов дощ, щоб конденсувати Божу благодать. Повітря стало свіжішим, ноги важчими, а думки напруженішими. «Всемогутній Боже, ти ж казав, що «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас..» Допоможи, будь ласка, дійти в обійми Твоєї Матері…»
З останніх сил, що Ти мені їх дав, несу Твій хрест, Боже. Це вже не дитяча пригода, як 13 років тому, це шлях свідомої душі, спраглої Твого Благословення. Як часто я відверталася від Тебе, якого болю завдавав Тобі мій гріх, скільки разів я служила своїй гордині, а Ти даєш мені честь нести символ Твоєї безмежної любові. Споглядаю, як люди дивляться на Тебе: хтось з презирством і тільки дужче затягує цигарку, хтось б’є в покуті в груди, хтось підносить Тобі квіти в знак подяки, а хтось відразу відводить погляд, бо боїться поглянути Тобі в очі. А Ти любиш всіх і хочеш, щоб ми освятилися Твоєю любов’ю і перемогли зло цього світу.
Пресвята Матір святого Скапулярію! Дякую, що кожного року чекаєш нас змучених, але духовно зростаючих. Вислухай наші спільні молитви про мир у світі, особливо в Україні, в наших родинах та серцях кожного. Сповни благодаттю наміри кожного, з якими прийшли до Тебе стражденні душі. Провадь дорогою святості нас, прибігаючих під Твою милість…
Текст – Мирослава Дем’янчук
Фото – бр. Річард Стопа OFM
